Невідправлений лист
Знаєш, кава повинна бути гіркою. Гіркою і гарячою. І я дуже хочу, щоб робив мені її саме ти. Щоб саме ти цілував мене, коли я її питиму, цим самим додаючи до неї цукру.
Знаєш, я питиму гарячий шоколад саме з тієї чашки, яку ти подарував мені на День закоханих. Мені так буде смачніше. І тепліше теж. Я уявлятиму, що тепло від твоїх рук і поцілунків розливається в мені шоколадом, золотом пізньої осені і туманами. Зрештою, ми ж восени познайомились…
І я не кажу, що кохати важко. Це не так. На відміну від закоханості, що з’являється і зникає, любов оселяється у серці назавжди. Знаєш, кохати – не важче, ніж дихати. А от зберегти любов – вже інша річ. Точніше, площина. А ще точніше – вимір.
Знаєш, я насолоджуватимусь чаєм з молоком та м’ятою, думаючи про тебе, сидячи на подвір’ї, коли так тихо навкруги, що можна відчути, як дихають зорі. Ти ж любиш молоко… А м’яту, м’яту любиш?.. Я й не знаю… Якщо не забуду, то обов’язково запитаю.
І насамкінець. Знаєш, я не питиму нічого, коли ти будеш поруч. Лише тебе. Повільно, до останньої краплі, і з вогнем у серці. Так, ніби я додала занадто багато імбиру. Але знаєш, все повинно бути саме так – ніжно і водночас трохи боляче.
Мабуть, саме так можна пізнати Суть. І Істину. І все те, що шукають віками…
Алла Радзівіл
